00:54 

amaneshka
Although life is full of sadness.. Always put on a smile ^-^ (Heechul)

Название: Я просто тебе люблю
Фендом: original
Автор : amane_neko
Бета: нет
Персонажи: Без имен
Жанр: романтика, драма
Рейтинг: G
Состояние: закончен

Год: 14 февраля 2009г
Предупреждение:
на украинском языке!!!

 

Сніг, такий білий і чистий, наче те саме ніжне почуття, яке ти відчуваєш коли згадуєш про близьку тобі людину. Дивлячись на нього так хочеться щоб хтось став позаду тебе і тихо шепнув: «Привіт, я повернувся». Однак це лише бажання, зовсім далеке від реальності…Тепер сидячи посеред безмежно білого краю, я хочу розповісти вам історію - історію, що назавжди займатиме найважливішу частинку в моєму серці.


Ще будучи маленькою я ніколи не плакала... І коли померла моя бабуся я зрозуміла, що не відчуваю ні смутку, ні жалю. Наче глиняна лялька я завжди спостерігала за всім, що твориться навколо мене, однак ніколи не реагувала на всі ті речі. Я завжди намагалася не виділятися з натовпу, чемно сидіти, нікому не мішати, в надії прожити звичайне сіре життя…Роки минали, а я так і залишалася тією «фарфоровою лялькою», без друзів і просто людей, на яких могла б надіятись, сидячи в самому крайньому кінці аудиторії, і тихо спостерігаючи за зміною пейзажу за вікном. Так все продовжувалось до кінця осені першого курсу університету. Прийшла зима, а з нею і перший сніг…


В той день я запізнювалась на пари. Із-за першого випалого снігу на дорогах створились пробки, тому іти мені прийшлося пішки.
«Що буде якщо я запізнюся? - думала я.- Однак це в мене вперше, тому мабуть мені нічого не скажуть, а може взагалі тихо зайду, що ніхто і не помітить. Та й взагалі, що я переживаю із-за запізнення, якщо подумати то…», і раптом я побачила його… Високий, темноволосий хлопець стояв прямо на моєму шляху. Піднявши руку вгору, він наче хотів дотягтися до неба, зловити його своєю рукою і міцно тримати, щоб воно нікуди не втекло, а потім різко повернувся і, глянувши на мене, усміхнувся і пішов.

Мені важко передати ті емоції, що охопили мене в ту мить. Я не була в змозі ні іти, ні думати, наче потрапивши під гіпноз я ще мить стояла наче заворожена, а потім помчала на заняття, намагаючись викинути з голови те що зі мною трапилось. Ви не можете собі навіть уявити що я відчувала, коли ми знову зустрілись…Він був моїм новим сокурсником, який приїхав із-за кордону. А що ви скажете на те, що вперше за всі роки навчання я повинна була сидіти з кимось, а точніше саме з ним! За весь день він не сказав ні слова, я теж…

Того дня, я була наче сама не своя! Моє серце колотало і боліло одночасно, я не розуміла що творилося зі мною. Я пішла у своє таємне місце - в закинутий парк, що знаходився недалеко від навчального закладу. Там ще з дитинства я завжди любила ховатися, і в повній тишині забувала про все на світі. Так було і зараз – сівши на гойдалку заплющила очі і, оточена білим пейзажем, наче на деякий час покинула цю сумну реальність. І раптом…
- Так значить це і є секретне місце Білосніжки, - хтось прошептав мені на вухо, я різко повернулась і побачила його. – Знаєш. У місті де я жив, був подібний парк, однак всі боялися туди іти, бо вважали що там були привиди. А мені там дуже подобалося…
- Чому ти тут, - спитала я, - ти перший кого я тут бачу.
- Тому, що ти тут, моя Білосніжко!
- Білосніжко? Ні, ти мабуть помилився, я не Білосніжка, я проста дівчина, що живе звичайним сірим життям.
- Тоді давай все змінимо, - з посмішкою відповів він! Від сьогодні і до кінця я буду твоїм, і тільки твоїм слугою! - з цими словами він зник між густим гіллям дерев.

Так почались наші відносини! Щодня ми приходили в наш парк і розмовляли. Він здавався мені найдорожчою людиною, єдиною, з якою я могла з легкістю говорити. Я була його Білосніжкою, а він моїм слугою…
Минав час, змінювались пори року, а з ними мабуть і ми… Одного разу, гуляючи парком, він спитав мене : «Щоб ти зробила якби мене раптом не стало?». Я ж, промовчала, просто взявши його міцно за руку. Наступного дня він не прийшов на заняття, наступного – теж. Потім я дізналась, що він поїхав на свою батьківщину і більше не повернеться назад. Того року ми повинні були одружитись…

Від тоді минули два роки…

Я навчалась на останньому курсі! Зима…Перший сніг…І до тепер не зажита рана в моєму серці… Як завжди я гуляла в нашому парку, коли раптом побачила її – білу троянду, а біля неї записку зі словами : «Вибач за все! Я завжди буду берегти спогади про тебе в своєму серці!» Це був його почерк!

Наша нова зустріч була для мене несподіваною! Я провідувала дідуся у лікарні. Коли раптом побачила його, однак це вже був не той кого я знала…Зникла посмішка на його обличчі, наповнений смутком і самотністю погляд, сіра піжама і шапка на голові…Того дня я дізналася що він хворий на рак, в нього залишились три місяці…
Наступного дня я пішла до нього!

Коли я зайшла в кімнату, він сидів у колясці і дивився на голубе небо, я не витримала, і, підійшовши до нього, тихо прошептала : «Чому ти мені не сказав?!»
Побачивши мене, він відвів погляд вбік і відповів : «Бо ти для мене ніхто!»

Я знала що це була неправда.
- Тоді що означає твоя записка? Невже ти хочеш щоб я повірила в таку нісенітницю? Чому? - я не витримала і розплакалась.
- Ти ж сама бачиш! Як би я тобі сказав, ти б плакала, я знаю! Я не хотів бачити твоїх сліз.
- Вибач! Вибач…- я не могла втриматись. - Два роки ти мучився на самоті, а все із-за мене. Пробач! - я підійшла до нього і міцно обняла. В цю мить я зрозуміла, що повинна бути з ним до самого кінця…

Кожний день ми проводили з ним разом, він жартував, а я сміялась, я розповідала йому історії, а він уважно слухав. Однак час минав все швидше і швидше, а мені так хотілось що б він зупинивсь і ми змогли б бути разом вічно!
Зима змінилася весною, все навколо почало зеленіти, а безкрає небо ставало все блакитнішим і світлішим! В той день у мене був важливий екзамен… Коли я прийшла до нього, вже було пізно…Він покинув цей світ, покинув мене…Його батьки сказали, що він покинув цей світ, з посмішкою на обличчі, а останнім його словом було «Білосніжка».

Похорони відбулися того ж тижня, однак мене на них не було. Наче зламана лялька, я сиділа в своїй кімнаті. Я проклинала весь світ, я не вірила, що його більше не було рядом, і я ненавиділа себе за те, що так і не змогла опустити ні одної сльозинки за ці останні дні. Пізніше до мене прийшла його мати і передала листа, якого він написав мені перед своєю смертю. Довгий час я боялася його відкрити, коли одного разу я побачила його уві сні, і зрозуміла – час настав, я була готова прочитати його.
Однак все що він написав, це : « Я знаю в мене мало часу, я знаю що скоро для мене все скінчиться, однак для тебе ні! Відкрий очі на світ, що тебе оточує, зламай окови, що тебе тримають все твоє життя. Прошу тебе не плач! Весь час що я провів з тобою був найкращим у моєму житті! Мені подобалося слідкувати за тобою, сваритися з тобою, сміятися з тобою, просто бути з тобою! Тому прошу тебе не плач. Для тебе стану я безкраїм небом, щоб завжди бути поруч із тобою тому, що я просто тебе люблю! І як буде тобі сумно, просто подивись на небо і скажи «Я тебе Люблю»,а коли випаде зимою перший сніг, знай то я прийшов до тебе! Усміхнися, бо твоя усмішка дарує щастя іншим людям! » саме в той момент, не очікувано для мене сльози покотилися з моїх очей, а гірка біль почала рвати моє серце…

З того часу минув рік. Я закінчила університет, і пішла робити. Робота забирає багато часу, але вона мені подобається, і коли в мене є час, я ходжу у наш парк. І завжди дивлячись на небо, я знаю - ти там, наглядаєш за мною… Знай «Я тебе Люблю» і завжди буду берегти твою любов у моєму серці!


@темы: ROMANCE, G, Drama, original

Комментарии
2009-11-22 в 13:38 

Каждый эгоист рано или поздно впускает кого-то в свой эгоизм.(с)
Вааааааааааа, прелесть. Грустно, но очень красиво))

Fanfiktion

главная